Анатомія зовнішнього і середнього вуха

До звукопровідного апарата належать вушна раковина і зовнішній слуховий прохід, що збирають звукові хвилі, барабанна перетинка, ланцюг слухових кісточок, перилімфа внутрішнього вуха, основна пластинка.

Звукосприймальний апарат складається з кінцевих розгалужень слухового нерва в кортієвому органі завитки (периферичний відділ слухового аналізатора). Для дальшого проведення звукових подразнень існують шляхи, які складаються з слухового нерва, його ядер, закладених у довгастому мозку, і центрального відділу звукового аналізатора в першій і другій скроневих закрутках кори головного мозку, де відбувається аналіз і синтез звуків.

У внутрішньому вусі крім слухового відділу є орган, який служить для збереження рівноваги тіла в просторі. Він міститься в переддвер’ї лабіринту і в півколових каналах (периферичний рецептор вестибулярного аналізатора) і має окремі нервові шляхи.

Зовнішнє вухо. До зовнішнього вуха належать вушна раковина і слуховий прохід. Деякі автори відносять до зовнішнього вуха і зовнішній шар барабанної перетинки, бо він утворений з шкірного покриву, який продовжується з стінок слухового проходу. Але барабанна перетинка межею між зовнішнім слуховим проходом і барабанною порожниною, і тому її можна віднести і до середнього вуха, з внутрішнього боку вона вкрита слизовою оболонкою, якою вкрита вся барабанна порожнина та інші відділи середнього вуха.

Вушна раковина утворена еластичним хрящем, вкритим шкірою, і має форму неправильної лійки з багатьма заглибинами і підвищеннями. Нижній відділ вушної раковини (мочка) не має хряща і складається з шкіри з товстим шаром жирової тканини.

У вушній раковині розрізняють закруток, що являє собою вільний край вушної раковини, і протизакруток, який розміщений паралельно закруткові і відокремлений від нього заглибиною. Протизакруток у верхній своїй частині закінчується двома ніжками, які утворюють трикутну ямку.Біля нижнього кінця протизакруток переходить у невеликий горбик — протикозелок, який відокремлений вузькою вирізкою від хрящового виступу — козелка, що міститься з протилежної сторони на початку слухового проходу.

Козелок щитком прикриває початок зовнішнього слухового проходу і на своїй внутрішній поверхні, оберненїй до слухового проходу, вкритий волосками.

Вушна раковина прикріплена до луски вискової кістки зв’язками і м’язами приблизно під кутом 45° і безпосередньо переходить у зовнішній слуховий прохід. Слуховий прохід являє собою трубку, довжина якої разом з козелком становить 3,5 см, а ширина залежить від віку та індивідуальних особливостей. Він іде медіальне в глиб вискової кістки і закінчується біля барабанної перетинки.

Слуховий прохід складається з двох відділів — перетинчасто-хрящового і кісткового. Просвіт слухового проходу спочатку широкий, а на межі з кістковою частиною звужується і далі знову розширюється до барабанної перетинки. Перетинчасто-хрящовий відділ зовнішнього слухового проходу займає дві третини довжини всього слухового проходу, а кістковий — одну третину. У перетинчасто-хрящовому відділі на нижній стінці є дві поперечні щілини, закриті фіброзною тканиною. Через ці щілини інфекція з зовнішнього слухового проходу може потрапити в ділянку привушноїслинної залози, і навпаки —гнійник привушної залози може спорожнитися в слуховий прохід.

Слуховий прохід вистелений шкірою, яка в кістковому відділі дуже тонка і не містить підшкірної жирової клітковини. В перетинчастій частині слухового проходу є сальні і сіркові залози. За своєю будовою сіркові залози є видозміненими потовими залозами, що виділяють особливу речовину бурувато-коричневого кольору — вушну сірку.

У слуховому проході розрізняють чотири стінки: передню, задню, верхню і нижню. Передня стінка межує з суглобом нижньої щелепи. Дві третини суглобової западини відповідають кістковій частині слухового проходу, а одна третина — перетинчасто-хрящовій. При запальних змінах у слуховому проході може бути болючим жування у зв’язку з рухом суглобової головки нижньої щелепи. Задня стінка слухового проходу є передньою стінкою сосковидного відростка і при його запаленні може випинатися в просвіт проходу, що є однією з діагностичних ознак мастоїдиту. Верхня стінка в кістковому відділі утворена лускою вискової кістки і межує з середньою черепною ямкою. Нижня стінка межує з привушною залозою.

Кровопостачання зовнішнього вуха здійснюється гілками а. temporalis superficialis і а. auricularis posterior. Венозна кров тече у V. temporalis superficialis, V. jugularis ехtегnа, V. maxillaris іntегnа і почасти в рlexus pterygoideus.

Лімфатичні судини відводять лімфу в групу лімфовузлів, розміщених спереду і ззаду вушної раковини.

Іннервується зовнішнє вухо в основному чутливими гілочками трійчастого та блукаючого нервів і почасти руховими гілочками лицевого нерва.

Рис.3. Пізнавальні орієнтири барабанної перетинки:

4. Короткий відросток молоточка

Рис.4. Частини барабанної перетинки:

2 – ненатягнута (pars flaccida)

Рис.5. Квадранти барабанної перетинки

У барабанній перетинці розрізняють три шари: зовнішній, що являє собою продовження шкірного покриву зовнішнього слухового проходу; с е р е д н і й, який складається з шару радіарних і циркулярних еластичних сполучнотканинних волокон; і внутрішній, утворений слизовою оболонкою, що вистилає барабанну порожнину. Верхньопередній відділ барабанної перетинки не містить фіброзних волокон і називається розслабленою частиною. На противагу натягнутій частині барабанної перетинки вона складається тільки з двох шарів — зовнішнього і внутрішнього. Барабанна перетинка міститься в циркулярному кістковому жолобі, якого немає тільки на ділянці, де знаходиться розслаблена частина барабанної перетинки. Під час отоскопії барабанна перетинка має блискучий перламутрово-сірий колір, в товщі її видно держальце молоточка з коротким відростком. Барабанна перетинка розміщена під кутом 45° до горизонтальної і сагітальної площин, тому задня і верхня частини перетинки лежать ближче до початку слухового проходу, ніж нижня і передня. Товщина барабанної перетинки — близько 0,1 мм у дорослих. У дітей шар епідермісу і слизової оболонки барабанної перетинки більш виражений, ніжу дорослих, тому вона товща (0,15—0,2 мм).

У зв’язку з тим, що у немовлят немає кісткової частини слухового проходу, барабанна перетинка у них е немовби продовженням верхньої стінки його і розміщена майже горизонтально.

Середнє вухо. Середнє вухо закладене в товщі піраміди вискової кістки. До нього належать: барабанна порожнина, слухова труба і сосковидний відросток.

Рис.7. Поверхи барабанної порожнини: верхній – аттик, середній – мезотимпанум, нижній – гіпотимпанум

Барабанна порожнина являє собою куб неправильної форми з округлими краями. Вона вистелена слизовою оболонкою і наповнена повітрям. У ній розрізняють три відділи: верхній, середній і нижній. Такий поділ барабанної порожнини виправданий у клініці вушних захворювань.

У барабанній порожнині розрізняють шість стінок: передню, задню, верхню, нижню, зовнішню і внутрішню. Передня стінка в нижній своїй частині межує з кістковим каналом внутрішньої сонної артерії і являє собою тонку кісткову пластинку. У верхній частині передньої стінки відкривається барабанний отвір слухової труби. Задня стінка має вгорі овальний отвір, що веде в печеру сосковидного відростка. Нижче є підвищення, поблизу якого через невеликий отвір проходить у барабанну порожнину смаковий нерв — барабанна струна.

Верхня стінка, або дах барабанної порожнини – це кісткова пластинка, яка відмежовує барабанну порожнину від середньої черепної ямки.

Нижня стінка складається з кісткової пластинки, під якою лежить луковиця яремної вени. Ця стінка нерідко має дегісценції, що відіграють значну роль у поширенні інфекції з середнього вуха в ранньому дитячому віці.

Зовнішня стінка являє собою барабанну перетинку і частину луски скроневої кістки.

Внутрішня стінка за своєю структурою найскладніша. На ній є підвищення, що виступає в барабанну порожнину і відповідає основній частині завитки. Вгорі і ззаду від підвищення є овальної форми отвір — овальне вікно, що сполучає барабанну порожнину з переддвер’ям вушного лабіринту. Величина цього отвору дорівнює 2,5х1 мм; закриває його основна пластинка стремена. Над овальним вікном проходить валик, що відповідає зовнішній стінці каналу лицевого нерва. Внизу і ззаду від овального вікна лежить кругле вікно, яке сполучає барабанну порожнину із завиткою. Цей отвір закритий так званою вторинною барабанною перетинкою. Розміри отвору—1,5х2 мм. У барабанній порожнині містяться три слухові кісточки: молоточок, ковадло і стремено. Молоточок складається з головки, яка міститься в надбарабанному просторі і суглобом сполучається з ковадлом, шийки, рукоятки, короткого бічного відростка, що виразно виступає як білувата плямка під час отоскопії, і довгого переднього відростка. Молоточок фіксують три зв’язки і один м’яз (m. tensor tympani), який починається і проходить у кістковому каналі над слуховою трубою. Ковадло складається з тіла, яке лежить у надбарабанному просторі і суглобом сполучається з молоточком, довгого відростка, що сполучається суглобовою поверхнею з головкою стремена, та короткого відростка. Фіксують ковадло, крім двох суглобів, дві зв’язки.

Рис.8. Слухові кісточки: 1 – молоточок, 2 – ковадло, 3 – стремінце, 4 – барабанна перетинка.

Стремено складається з головки, яка суглобом зв’язана з ковадлом, двох ніжок і підножної пластинки, прикріпленої до країв овального вікна кільцевидною зв’язкою. До головки стремена прикріпляється m. stapedius, який за своєю функцією є антагоністом m. tensor tympani. Барабанну порожнину і всі зазначені її елементи вистилає тонка слизова оболонка сіруватого кольору, що тісно зрощена з підлеглим окістям і вкрита плоским епітелієм. В ембріональному періоді розвитку плода і у новонароджених барабанна порожнина заповнена міксоїдною тканиною, яка на кінець першого року життя поступово розсмоктується.

Слухова труба сполучає барабанну порожнину з носоглоткою. Через трубу здійснюється вентиляція вуха і вирівнюється повітряний тиск з обох боків барабанної перетинки. Довжина труби — 3,0—3,5 см. Слухова труба складається з двох конусовидних трубок — кісткової (одна третина) і перетинчасто-хрящової (дві третини). Кісткова частина труби прилягає до барабанної порожнини, а хрящова — до глоткового устя. Слухова труба вкрита слизовою оболонкою, вистеленою миготливим циліндричним епітелієм, війки якого рухаються в бік носоглотки, виштовхуючи туди бактерії та інші сторонні речовини. Позаду носоглоткового отвору слухової труби є заглибина — розенмюллерова ямка. У нормальному стані стінки хрящового відділу труби завжди прилягають одна до одної і просвіт труби відкривається тільки підчас ковтання з участю м’язів — m.m. levator veli palatini et tensor veli palatini.

Сосковидний відросток остаточно формується тільки на початок третього року життя. Розрізняють три типи сосковидних відростків: пневматичний, що має багато повітроносних клітин, диплоетичний, що складається з губчастої кісткової речовини, і мішаний — з клітин і губчастої кісткової речовини. У літньому віці, а також при хронічних гнійних отитах сосковидний відросток буває склерозований і складається з щільної компактної кістки з невеликою кількістю повітроноспих клітин. Усі клітини сосковидного відростка сполучаються з його п еч е р о ю (antrum mastoideum), яка особливо розвинута у дітей раннього віку. З ростом і розвитком організму печера поступово сполучається через aditus ad antrum з барабанною порожниною, і ці відділи нагадують пісковий годинник, де вузькою частиною є aditus ad antrum.

Усі клітини сосковидного відростка вистелені слизовою оболонкою, яка поширюється сюди з барабанної порожнини. На верхній частині зовнішньої поверхні сосковидного відростка (planum mastoideum) є заглибина, особливо виражена у дітей раннього віку, через яку при антропункції у немовлят голкою проходять безпосередньо в печеру. У верхній частині сосковидного відростка над входом у кістковий слуховий прохід є кістковий гребінь — spina suprameatum, особливо виражений у дорослих, по якому орієнтуються, відшукуючи антрум під час операції. У новонароджених уздовж ще не сформованого відростка є щілина — fissura mastoideo-squamosa; у дорослих ця щілина заростає. На внутрішній поверхні сосковидного відростка є 5-подібна заглибина (sulcus sigmoideus), в якій міститься сигмовидний синус (sinus sigmoideus). Цей синус донизу переходить безпосередньо в луковицю яремної вени, через яку сполучається з внутрішньою яремною веною. На верхівці сосковидного відростка є глибока борозна — incisura mastoidea, де прикріплюється m. digastricus. У пневматичному сосковидному відростку серед повітряних клітин (альвеол) розрізняють виличні альвеоли, які містяться у верхньо-задній стінці кісткового слухового проходу, ідуть у напрямі виличного відростка і нерідко поширюються вгору, в луску вискової кістки; кутові альвеоли, які йдуть від печери вздовж грані піраміди до кута, де сходяться перше коліно синуса і тверда мозкова оболонка середньої і задньої черепних ямок; верхівкові клітини, які розміщуються у верхівці сосковидного відростка і часто набувають великих розмірів (звідси запально- гнійний процес може поширитися під грудинно-ключично-сосковий м’яз); порогові клітини, що починаються під кортикальним шаром сосковидного відростка і поширюються вглиб, до сигмовидного синуса і каналу лицевого нерва; перисинуозні клітини, що містяться безпосередньо біля сигмовидного синуса і твердої мозкової оболонки задньої черепної ямки; перифаціальні клітин й, що містяться біля низхідної частини каналу лицевого нерва, і перилабіринтні клітини, розміщені навколо вертикального півколового каналу (іноді ці клітини в основному поширюються до верхівки піраміди вискової кістки).

Печера межує з середньою черепною ямкою і відокремлена від неї тонкою кістковою пластинкою (tegmen antri). Запальні процеси нерідко руйнують дах антруму і переходять на тверду мозкову оболонку. Лицевий н е р в (n. facialis) має безпосереднє відношення до барабанної порожнини і сосковидного відростка. Ввійшовши разом з n. acusticus і n. intermedius у внутрішній слуховий прохід, лицевий нерв досягає його дна і, пройшовши тут крізь речовину скелястої частини скроневої кістки, іде між переддвер’ям і завиткою, утворюючи ganglion geniculi. Тут утворюється його перше коліно. Далі нерв іде назад і тягнеться по медіальній стінці барабанної порожнини між мисом і ампулою горизонтального півколового каналу. Потім він іде над овальним вікном і під виступом зовнішнього горизонтального каналу до eminentia piramidalis, де утворює друге коліно. Звідси нерв повертає вниз і проходить між внутрішньою і задньою стінкою барабанної порожнини до foramen stylomastoideum, через який і виходить. Топографоанатомічне положення лицевого нерва має істотне значення в патології середнього вуха, а також при хірургічних втручаннях на цій ділянці.

Кровопостачання середнього вуха здійснюють а. stylomastoidea (гілка а. auricularis posterior), а. tympanica superior (гілка а. maxillaries interna), а. meningea media, a. tympanica inferior (гілка а. pharyngea ascendens) і а. carotico-tympanica (гілка а. carotis interna). Відводять кров V. jugularisі V. meningea media, які йдуть паралельно артеріям у plexus pharyngeus.

Лімфатичні єудини відводять лімфу в глибокі шийні, бічні глоткові і задньоглоткові лімфовузли.

Іннервація середнього вуха здійснюється гілками n. facialis, n. trigeminus, n. glossopharyngeus і, головним чином, plexus tympanicus.

Кровопостачання слухової труби забезпечується гілочками а. stylomastoidea і почасти а. meningea media. Однойменні вени відводять кров у sinus petrosus superior і sinus sigmoideus. Лімфатичні cудини слухової труби мають зв’язок з лімфатичними судинами барабанної порожнини, глотки, м’якого піднебіння і піднебінних мигдаликів.

Кровопостачання сосковидного відростка здійснюється а. stylomastoidea і почасти а. meningea media. Однойменні вени впадають у sinus petrosus superior і sinus sigmoideus V. emissaria Santorini.

Лімфатичні судини відводять лімфу в лімфовузли, розміщені біля верхівки сосковидного відростка. Іннервація сосковидного відростка здійснюється чутливими нервами, які йдуть від plexus tympanicus.

Будова вуха людини: зовнішнього, середнього, вестибулярного аналізатора

Слуховий аналізатор виконує важливу роль у сприйнятті людиною довкілля. За допомогою слуху люди спілкуються, обмінюються інформацією. Зі слухом пов’язане навчання мови. Через орган слуху людина отримує сигнали про те, що відбувається у навколишньому середовищі.

Периферичний відділ слухового аналізатора представлений органом слуху , тобто вухом. Виділяють зовнішнє вухо, середнє вухо та внутрішнє вухо.

Зовнішнє та середнє вухо є допоміжними утвореннями, що забезпечують передачу звукових коливань у внутрішнє вухо, де відбувається перетворення звукових коливань на нервові імпульси.

Зовнішнє вухо складається з вушної раковини , зовнішнього слухового проходу та барабанної перетинки .

Вушна раковина утворена хрящем, вкритим шкірою. Вона спрямовує звукові хвилі у зовнішній слуховий прохід до барабанної перетинки.

Барабанна перетинка – тонка мембрана, що відокремлює зовнішнє вухо від середнього, яка сприймає звукові коливання та передає їх у середнє вухо.

Середнє вухо представлене барабанною порожниною . У ній розташовуються слухові кісточки . Середнє вухо з’єднане слуховою ( євстахієвою ) трубою з порожниною носоглотки.

Функція слухової труби полягає в врівноваженні тиску на барабанну перетинку. Слухові кісточки ( молоточок , ковадло і стремечко ) з’єднані між собою суглобами.

Слухові кісточки підсилюють слухові коливання та передають їх на мембрану овального вікна внутрішнього вуха.

Внутрішнє вухо знаходиться у скроневій кістці і представлене кістковим та перетинчастим лабіринтом . До органу слуху належить лише частина цього відділу — равлик .

У равлику розташований кортієвий орган – рецепторна частина органу слуху. Равлик заповнений рідиною.

Волоскові рецепторні клітини кортієва органу сприймають коливання рідини та генерують нервовий імпульс.

Нервовий імпульс по слуховому нерву передається в слухову зону кори великих півкуль, розташовану у скроневій частці. Там відбувається розпізнавання звуків та формування відчуттів.

Орган рівноваги (вестибулярний апарат)

Вестибулярний апарат приймає положення тіла у просторі. Він розташовується у внутрішньому вусі і представлений трьома півкружними каналами та переддень , що складається з двох мішечків.

У півкружних каналах знаходяться рецепторні волоскові клітини , що реагують на обертальні рухи.

У порожнині напередодні розташовані отоліти – численні кристали карбонату кальцію – а на внутрішніх стінках мішечків знаходяться рецептори, що сприймають прискорення або уповільнення руху.

Імпульси з вестибулярного нерва передаються в центральну нервову систему, де відбувається їх аналіз. За становище тіла у просторі відповідають багато відділів ЦНС, але переважно це функція мозочка .

У м’язах, сухожиллях та суглобах розташовані рецептори, що контролюють ступінь розтягування м’язів. Порушення, що виникло в них, надходить у мозочок і в тім’яну частку кори великих півкуль. Там формується відчуття стану та стану м’язів тіла та його різних частин та здійснюється координація всіх рухів.

М’язове почуття дозволяє контролювати рухи та керувати ними. Завдяки цьому почуттю ми здатні виконувати щодня безліч складних дій не замислюючись автоматично. Без нього людина була б не здатна виконати якийсь складний рух. М’язове почуття відіграє у роботі людей таких професій, як художник, хірург, токар, водій.

Будова органів слуху. Зовнішнє, середнє та внутрішнє вухо, вестибулярний апарат

Слух – вид чутливості, що обумовлює сприйняття звукових коливань. Його значення є неоціненним у психічному розвитку повноцінної особистості.

Завдяки слуху пізнається звукова частина навколишньої дійсності, пізнаються звуки природи.

Без звуку неможливі звукові мовні спілкування для людей, людьми і тваринами, для людей і природою, без нього було неможливо з’явитися і музичні твори.

Гострота слуху у людей неоднакова. В одних вона знижена чи нормальна, в інших підвищена. Бувають люди із абсолютним слухом. Вони здатні пізнавати по пам’яті висоту заданого тону.

Музичний слух дозволяє точно визначати інтервали між звуками різної висоти, пізнавати мелодії.

Індивідууми з музичним слухом у виконанні музичних творів відрізняються почуттям ритму, вміють точно повторити заданий тон, музичну фразу.

Користуючись слухом, люди можуть визначати напрямок звуку і по ньому — його джерело. Ця властивість дозволяє орієнтуватися в просторі, на місцевості, розрізняти того, хто говорить серед кількох інших.

Слух разом з іншими видами чутливості (зором) попереджає про небезпеку, що виникає під час праці, перебування на вулиці, серед природи.

Загалом слух, як і зір, робить життя людини духовно багатим.

Людина приймає звукові хвилі з допомогою слуху з частотою коливань від 16 до 20 000 герц. З віком сприйняття високих частот знижується. Знижується слухове сприйняття і при дії звуків великої сили, високих та особливо низьких частот.

Одна з частин внутрішнього вуха — вестибулярна — зумовлює почуття становища тіла у просторі, підтримує рівновагу тіла, забезпечує прямоходіння людини.

Як влаштовано вухо людини

Зовнішнє, середнє та внутрішнє – основні відділи вуха

Скронева кістка людини є кістковим вмістилищем органу слуху. Він складається з трьох основних відділів: зовнішнього, середнього та внутрішнього. Перші два служать щодо звуків, третій містить звукочутливий апарат і апарат рівноваги.

Будова зовнішнього вуха

Будова зовнішнього вуха людини

Зовнішнє вухо представлене вушною раковиною, зовнішнім слуховим проходом, барабанною перетинкою. Вушна раковина вловлює та спрямовує звукові хвилі у слуховий прохід, але в людини вона майже втратила своє основне призначення.

Зовнішній слуховий прохід проводить звуки до барабанної перетинки. У його стінах є сальні залози, що виділяють так звану вушну сірку. Барабанна перетинка знаходиться на межі між зовнішнім та середнім вухом. Це кругла формою пластинка розміром 9*11мм. Вона сприймає звукові коливання.

Будова середнього вуха

Схема будови середнього вуха людини з описом

Середнє вухо розташоване між зовнішнім слуховим проходом та внутрішнім вухом. Воно складається з барабанної порожнини, яка розташована безпосередньо за барабанною перетинкою, яка через євстахієву трубу повідомляється з носоглоткою. Барабанна порожнина має об’єм близько 1 куб.

Вона містить три слухові кісточки, з’єднані між собою:

Ці кісточки передають звукові коливання з барабанної перетинки до овального вікна внутрішнього вуха. Вони зменшують амплітуду та збільшують силу звуку.

Будова внутрішнього вуха

Схема будови внутрішнього вуха людини

Внутрішнє вухо, або лабіринт, є системою порожнин і каналів, заповнених рідиною. Функцію слуху тут виконує лише равлик – спірально закручений канал (2,5 завитка). Інші частини внутрішнього вуха забезпечують збереження рівноваги тіла у просторі.

Звукові коливання від барабанної перетинки через систему слухових кісточок через овальний отвір передаються рідини, що заповнює внутрішнє вухо. Вібруючи, рідина дратує рецептори, розташовані в спіральному (кортієвому) органі равлика.

Спіральний орган – це звукосприймаючий апарат, розташований у равлику. Він складається з основної мембрани (пластинки) з опорними і рецепторними клітинами, а також з покривної мембрани, що нависає над ними.

Рецептори (що сприймають) клітини мають подовжену форму. Їх один кінець фіксований на основній мембрані, а протилежний містить 30-120 волосків різної довжини.

Ці волоски омиваються рідиною (ендолімфою) і стикаються з покривною пластинкою, що нависає над ними.

Звукові коливання від барабанної перетинки та слухових кісточок передаються рідині, що заповнює равликові канали. Ці коливання викликають коливання основної мембрани разом із волосковими рецепторами спірального органу.

Під час коливань волоскові клітини стосуються покривної мембрани. Внаслідок цього в них виникає різниця електричних потенціалів, що призводить до збудження волокон слухового нерва, що відходять від рецепторів.

Виходить свого роду мікрофонний ефект, при якому механічна енергія коливань ендолімфи перетворюється на електричну нервову збудження. Характер збуджень залежить від властивостей звукових хвиль. Високі тони вловлюються вузькою частиною основної мембрани, біля основи равлика.

Низькі тони реєструються широкою частиною основної мембрани, біля вершини равлика.

Від рецепторів кортієвого органу збудження поширюється по волокнах слухового нерва в підкіркові та коркові (у скроневій частці) центри слуху. Вся система, що включає звукопровідні частини середнього та внутрішнього вуха, рецептори, нервові волокна, центри слуху в головному мозку становить слуховий аналізатор.

Вестибулярний апарат та орієнтація у просторі

Як згадувалося, внутрішнє вухо виконує подвійну роль: сприйняття звуків (равлика з кортієвим органом), і навіть регуляцію становища тіла у просторі, рівновагу.

Остання функція забезпечується вестибулярним апаратом, що складається з двох мішечків — округлого та овального — та трьох півкружних каналів. Вони з’єднані між собою та заповнені рідиною.

На внутрішній поверхні мішечків та розширень півкружних каналів знаходяться чутливі волоскові клітини. Від них відходять волокна нервів.

Будова вестибулярного апарату

Кутові прискорення сприймаються, головним чином, рецепторами, розташованими у півкружних каналах. Рецептори збуджуються під час тиску рідини каналів. Прямолінійні прискорення реєструються рецепторами мішечків напередодні, де знаходиться отолітовий апарат. Він складається з чутливих волосків нервових клітин, занурених у желатиноподібну речовину.

Разом вони утворюють мембрану. Верхня частина мембрани містить вкраплення кристалів бікарбонату кальцію – отоліт. Під впливом прямолінійних прискорень ці кристали силою своєї тяжкості змушують мембрану прогинатися. При цьому відбуваються деформації волосків і в них виникає збудження, що транслюється відповідно до нерва в центральну нервову систему.

Функцію вестибулярного апарату загалом можна наступним чином. Рух рідини, що міститься у вестибулярному апараті, що викликається переміщенням тіла, тряскою, хитавицею, викликає подразнення чутливих волосків рецепторів.

Порушення передаються по черепномозковим нервам у довгастий мозок, міст. Звідси вони прямують до мозочка, а також спинного мозку.

Цей зв’язок зі спинним мозком зумовлює рефлекторні (мимовільні) рухи м’язів шиї, тулуба, кінцівок, завдяки чому вирівнюється положення голови, тулуба, запобігає падінню.

При усвідомленому визначенні положення голови збудження надходить із довгастого мозку та мосту через зорові горби у кору великого мозку.

Вважається, що кіркові центри контролю рівноваги та положення тіла у просторі перебувають у тім’яній та скроневій частках мозку.

Завдяки кірковим кінцям аналізатора можливий усвідомлений контроль рівноваги та положення тіла, що забезпечується прямоходіння.

Гігієна слуху

Щоб зберегти слух, потрібно оберігати його від пошкоджень шкідливими факторами:

Фізичні шкідливі фактори

Під фізичними факторами слід розуміти травмуючі впливи під час ударів, при колупанні різними предметами в зовнішньому слуховому проході, а також постійні шуми і звукові коливання ультрависоких і особливо інфранізких частот. Травми є нещасним випадком і їх не завжди вдається запобігти, а от травми барабанної перетинки під час чищення вух можна повністю уникнути.

Як правильно чистити вуха людині ? Щоб видалялася сірка, достатньо щодня мити вуха і не буде потреби вичищати її грубими предметами.

З ультразвуками та інфразвуками людина стикається лише в умовах виробництва. Для запобігання їх шкідливому впливу на органи слуху необхідно дотримуватися правил техніки безпеки.

Шкідливо позначаються органі слуху постійні шуми за умов великих міст, на підприємствах. Однак медико-санітарна служба веде боротьбу з цими явищами, а інженерно-технічна думка спрямована на розробку технології виробництва зі зниженням рівня шуму.

Найгірша справа у любителів гучної гри на музичних інструментах. Особливо негативний вплив навушників на слух людини під час прослуховування гучної музики. У таких осіб рівень сприйняття звуків знижується. Рекомендація одна – привчати себе до помірної гучності.

Хімічні шкідливі фактори

Хвороби органу слуху внаслідок дії хімічних речовин бувають головним чином при порушеннях техніки безпеки у поводженні з ними. Тому потрібно дотримуватись правил роботи з хімічними речовинами. Якщо ж ви не знаєте властивостей якоїсь речовини, не слід ним користуватися.

Мікроорганізми як шкідливий фактор

• Пошкодження органу слуху хвороботворними мікроорганізмами можна запобігти своєчасним оздоровленням носоглотки, з якої збудники проникають у середнє вухо через євстахій канал і викликають спочатку запалення, а при запізнілому лікуванні – зниження і навіть втрату слуху.
• Задля збереження слуху важливі загальнозміцнюючі заходи: організація здорового життя, дотримання режиму праці та відпочинку, фізична підготовка, розумне загартовування.

Для людей, які страждають на слабкість вестибулярного апарату, що виявляється в непереносимості поїздки в транспорті, бажані спеціальні тренування, вправи. Ці вправи спрямовані зменшення збудливості апарату рівноваги. Вони робляться на кріслах, спеціальних тренажерах. Найбільш доступне тренування можна здійснювати на гойдалках, поступово збільшуючи його час. Крім того, застосовуються гімнастичні вправи: обертальні рухи голови, тіла, стрибки, перекидання. Вочевидь, тренування вестибулярного апарату здійснюють під медичним контролем.

Усі розглянуті аналізатори зумовлюють гармонійне розвиток особистості лише за тісному взаємодії.

Оцініть, будь ласка, статтю. Ми намагалися:) ( 9

Будова вестибулярного апарату

Коротко про будову вестибулярного апарату. Він являє собою периферичний відділ вестибулярного аналізатора – органа рівноваги, у той час як нервові шляхи, що лежать вище, ядра і кіркові нервові клітини складають центральний відділ аналізатора. Вестибулярний апарат як складова частина внутрішнього вуха розташовується у скроневій кістці черепа, у його найбільш щільній «кам’янистій» частині – піраміді. Внутрішнє вухо ще називають лабіринтом. Лабіринт складається з слухового відділу – равлики (розташовується допереду і донизу), вестибулярного відділу – півкружних каналів (ззаду і зверху) і присінка (перебуває між ними). У людини існує три півкружні канали, що мають вигляд напівкілець, відкриті кінці яких (ніжки) ніби впаяні в кісткову стінку присінка. Канали знаходяться у трьох різних площинах, через що й отримали свою назву — горизонтальний, фронтальний та сагітальний. Напередодні має вигляд витягнутої кулі, а равлик дійсно нагадує собою равлик.

Внутрішнє вухо пов’язане із середнім вухом за допомогою двох «вікон» – овального та круглого. Ці вікна не є відкритими. Овальне вікно знаходиться в кістковій стінці напередодні і закрите стременем – однією з трьох слухових кісточок.

Підстава стремена закриває вікно в повному обсязі; між ним і стінками вікна знаходиться вузька еластична зв’язка, завдяки якій стрем’я під впливом звукових коливань легко зміщується як у бік напередодні (у внутрішнє вухо), так і в напрямку до барабанної порожнини (в середнє вухо).

Інше вікно (кругле) розташовується в кістковій капсулі основного (першого) завитка равлика. Це вікно також не зяє; воно закрите щільною, але податливою еластичною (вторинною) мембраною.

Усередині кісткового лабіринту знаходиться перетинчастий лабіринт, який, за винятком присінка, повністю повторює контури кісткового.

Простір між стінками кісткового та перетинчастого лабіринту заповнено рідиною – перилимфой, за своїми властивостями близькою до міжклітинної рідини (до сироватки крові). Перетинчастий лабіринт – замкнутий простір, заповнений іншою рідиною, ендолімфою.

Ендолімфа не має безпосереднього контакту з перилимфой і різко відрізняється від неї за багатьма показниками (наприклад, концентрації іонів калію і натрію).

Перетинчастий лабіринт складається з трьох відділів: півкружних каналів, мішечків напередодні та равликового ходу.

Всі ці утворення з’єднані між собою наступним чином: півкружні канали мають широке повідомлення з одним з мішечків напередодні – утрикулюсом, а равликовий хід за допомогою невеликого канальця з’єднаний з іншим мішечком напередодні – саккулюсом.

Від саккулюса та утрикулюса відходять тонкі канальці (по одному від кожного), які відразу ж зливаються в один загальний каналець, що закінчується розширенням у вигляді мішка у товщі твердої мозкової оболонки на задній стінці скроневої піраміди кістки.

На відміну від ендолімфатичного замкнутого простору перилімфатичний повідомляється з порожниною черепа (з субарахноїдальним простором) через свій невеликий кістковий каналець. Однак це не означає, що перилимфа та спинномозкова рідина в нормі мають контакт. Канал у піраміді заповнений пухкою сполучною тканиною, що служить як би фільтром, що пропускає лише певні речовини в той чи інший бік.

При деяких захворюваннях вуха або головного мозку цей бар’єр може руйнуватися, і тоді рідини змішуються (перилимфа та спинномозкова рідина), біохімічний склад яких у нормальних умовах різний.

«Забруднення» перилімфи спинномозковою рідиною може призводити до зниження слуху. Цим канальцем іноді поширюється мікробна інфекція, яка викликає арахноїдити, менінгіти, абсцеси мозку.

У здоровому вусі існує певна рівновага між тиском ендолімфатичного та перилимфатичного простору, а також між ендолімфатичним простором та субарахноїдальним.

Така рівновага забезпечує нормальний тонус перетинчастого лабіринту, що дуже суттєво для функціонування нервових рецепторних клітин.

Зміна тиску (переважно між перилимфою та ендолімфою) може призвести до слухових або вестибулярних розладів.

Найбільш важливою частиною органу рівноваги є рецепторні клітини, що розташовуються в перетинчастій частині напівкружних каналів мішечків присінку. Кожен кістковий півкола має на одному кінці свого півкільця розширення – ампулу, в якій і розташовуються рецепторні клітини. Скупчення цих клітин названі купулою (заслінкою).

Купула нагадує заслінку між півкружними каналами та утрікулюсом. Їх лише три – по одній у кожній ампулі. Така будова сприяє легкому відхиленню купулярних волосків у той чи інший бік при найменших усуненнях ендолімфи.

Зміщення волосків, що виходять із нервових клітин, сприймається як сигнал про переміщення голови або тіла у просторі.

У мішечках напередодні — саккулюсі та утрикулюсі — знаходяться скупчення іншого роду нервових клітин, що мають вигляд білої вапняної цятки (макула) і являють собою отолітовий апарат. Волосся нервових клітин занурені в кристали – отоліти (від грец.

“отос” – вухо, “лите” – камінь), які омиваються ендолімфою. Отоліти саккулюса розташовані у фронтальній площині, а співвідношення їх положення у правому та лівому лабіринті становить 45°.

Отоліти утрикулюса розташовуються в сагітальній площині, а по відношенню один до одного (у правому та лівому вусі) – горизонтально.

Нервові волокна, що відходять від нервових клітин напівкружних каналів і мішечків, збираються в нервові пучки і виходять через внутрішній слуховий прохід разом із лицьовим нервом у порожнину черепа – стовбур мозку. Тут вони утворюють ядра – скупчення нервових проміжних клітин.

Між вестибулярними ядрами існує перехресний зв’язок.

За допомогою нервових волокон нервові клітини ядер з’єднані з клітинами спинного мозку, мозочка, ретикулярною формацією, таламусом, з ядрами окорухових нервів, блукаючого нерва та кори головного мозку (головним чином скроневої частки).

Всі нервові шляхи, що йдуть від рецепторних клітин (від периферичного відділу органу рівноваги), називаються аферентними, що несуть сигнал від периферії до центру. Поряд із цим існують і еферентні зв’язки, що передають нервові імпульси від центральних відділів головного мозку до вестибулярного рецептора.

Такий різноманітний і взаємний зв’язок забезпечує повну рівновагу та збереження тонусу скелетних м’язів як у спокої, так і при рухах (статику та кінетику людини).

В той же час цей зв’язок при патології лабіринту або при надмірних вестибулярних навантаженнях зумовлює появу тяжких побічних явищ серцебиття, нудоти, блювання, мимовільного сечовипускання тощо.

Анатомія вестибулярного аналізатора

Вестибулярний аналізатор включає периферичний апарат, нервові провідні шляхи, центральні підкіркові та кіркові ядерні утворення, комплекс асоціативних зв’язків, що здійснюють взаємодію вестибулярного аналізатора з соматичною та вегетативною нервовою системою, а також з іншими аналізаторами.

Периферична частина вестибулярного аналізатора

Периферична частина вестибулярного аналізатора представлена ​​симетрично розташованою системою перетинчастих утворень, що складаються з двох пар мішечків напередодні та трьох пар напівкружних проток, укладених у відповідні кісткові канали (рис. 1).

Рис. 1. Анатомо-топографічне положення равлика та вестибулярного апарату (по Waever Е. А.).

, 1965): 1, 2, 3 – відповідно бічний, задній та передній півкружні канали; 4, 5 – відповідно еліптичний та сферичний мішечки; 6, 7 – верхня та нижня частини переддверного ганглія; 8 – вестибулярний нерв; 9 – лицьовий нерв; 10 – равликовий нерв; 11 – ендолімфатична протока; 12 – ендолімфатичний мішок; 13 – загальний гладкий кінець переднього та заднього півкружних каналів; 14 – равлик; 15 – сполучна протока

Порожнини мішечків напередодні та півкружних проток входять у єдину замкнуту ендолімфатичну систему вушного лабіринту скроневої кістки, оточену перилимфой.

У мішечках напередодні та у півкружних протоках розташовані спеціальним чином орієнтовані рецептори, що реагують на механічне зміщення інерційних мас вестибулярного апарату (ендолімфи півколових проток та отолітових мембран мішечків напередодні).

Периферична частина вестибулярного аналізатора (див. рис. 1) складається з напередодні (4, 5) та трьох кісткових півкружних каналів (canales semicirculares (1, 2, 3)).

Останні орієнтовані таким чином, що при обертанні голови в будь-якій площині завжди виникає найбільш функціонально активна пара каналів, яка визначає вектор сенсорних і рухових реакцій, що виникають у відповідь.

Гравірецепторна система напередодні (4, 5), представлена ​​отолітовим апаратом, орієнтована так, що його рецепторні утворення реагують на будь-які види прямолінійного руху , а також на вектор сили земного тяжіння та зміну його спрямування.

Отолітовий апарат складається з еліптичного (4) і сферичного мішечків (5), а також трьох півкружних проток – бічного , або горизонтального, заднього, або сагітального (2), і переднього ( верхнього ), або фронтального (3).

Кожен із каналів має два кінці — один булавоподібний (ампула півколової протоки), інший гладкий. Гладкі кінці переднього та заднього каналів об’єднуються в одну загальну протоку і вступають у еліптичний мішечок (13).

Цей мішечок повідомляється з равликом (14) за допомогою капілярної сполучної протоки (15), роль якого полягає в пропуску ендолімфи, що продукується судинної смужкою равлики, вестибулярні ендолімфатичні порожнини.

Вестибулярні рецептори відносяться до механорецепторів , що сприймають механічну енергію, що розвивається силами інерції та гравітації.

Розрізняють два типи рецепторних клітин вестибулярного апарату (рис. 2).

Клітини першого типу (I) мають форму колби і є в еволюційному відношенні молодшими; клітини другого типу (II) – циліндричної форми та в еволюційному відношенні більш давні.

Рис. 2. Вестибулярні рецепторні клітини: I – клітина першого типу; II – клітина другого типу; К – кіноцилій; З – стереоцилії; Е – еферентні зв’язки; А – аферентні зв’язки

Рецепторні клітини пов’язані з нейронами, центральні відростки якого (аксони) утворюють вестибулярну порцію переддверно-равликового нерва.

Вершини вестибулярних рецепторних клітин покриті волосками, з’єднаними зі своїми інерціальними масами – куполом і ендолімфою в півкругових протоках та отолітової мембрани в мішечках напередодні. Серед цих волосків у кожної рецепторної клітини є одна найбільш товста і довга волосок ( кіноцилій ) (див.

Рис. 2, К ), розташований на периферії клітини, і безліч коротших і тонких волосків числом від 50 до 100 ( стереоцилії ).

Це просторова поляризація волосків визначає спрямованість сенсорних та соматичних (захисних) реакцій вестибулярного апарату, а ступінь їх згинання – виразність цих реакцій. Рецептори напівкружних каналів розташовані на ампулярних гребінцях, що виступають у просвіт ампули.

Їх основу становить сполучна тканина і пронизуючі її волокна (дендрити) вестибулярного ганглія (див. рис. 1, 6, 7 ). Волосся рецепторних клітин, розташованих на поверхні гребінців, вступають у желеподібне утворення (купол), спрямоване в просвіт ампули.

Він перекриває на кшталт заслінки просвіт ампули. Купол «плаває» в ендолімфі і за своєю масою практично повністю відповідає, при кутових прискореннях чуйно реагує на інерційні зміщення ендолімфи в півкружних протоках.

Зазначений поляризаційний принцип будови волоскового апарату характерний не тільки для рецепторів напівкружних каналів, але і для клітин утрикулюса та саккулюса (еліптичного та сферичного мішечків). Утрікулюс розташований у горизонтальній площині, саккулюс — у сагітальній площині. Між ними існує повідомлення у вигляді вузької протоки.

Кінці волосків рецепторних клітин утрикулюса і саккулюса приходять у зіткнення з так званою отолітовою або статоконієвою мембраною ( рис.

3, 2 ), що складається з мукополісахаридного гелю з включеними в нього волокнами, що безладно переплітаються, і розташованими серед них мікроскопічними кристалами кальцію (1), розмір яких становить від 0,5 до 30 мкм.

Питома вага цих кристалів 2,93-2,95, що приблизно в 3 рази більше за щільність ендолімфи, в якій вони знаходяться. Отолітова мембрана відіграє роль інерційної та гравітаційної маси для рецепторів отолітового апарату (8).

Рис. 3. Будова отолітового апарату: 1 – мікроскопічні кристали вуглекислого кальцію; 2 – отолітова мембрана; 3 – кіно-цілій; 4 – рецептивне поле (пляма); 5 – дендрит вестибулярного вузла; 6 – вестибулярний вузол; 7 – вестибулярна порція переддверно-равликового нерва (пучок аксонів вестибулярного вузла); 8 – рецепторна клітина; 9 – стереоцилії

Іннервація вестибулярного апарату

Волокна вестибулярного нерва беруть початок у переддверному вузлі , розташованому в глибині внутрішнього слухового проходу (див. рис. 1, 6, 7 ). Дендрити клітин цих вузлів слідують у периферичному напрямку через отвори кісткового дна внутрішнього слухового проходу, підходять до рецепторів ампулярних гребінців півколових проток та плям відолітового апарату.

Аксони клітин переддверного вузла складають переддверну частину VIII нерва, яка після виходу з вузла з’єднується з равликовим нервом разом із ним утворює преддверно-равликовый нерв, наступний у центральному напрямі.

У внутрішньому слуховому проході переддверно-равликовий нерв приєднується до лицьового нерва і разом з ним залишає піраміду через внутрішній слуховий отвір і проникає в порожнину черепа, далі – в товщу дна ромбовидної ямки довгастого мозку, де вступає в вестибулярні . латеральне .

Вестибулярні ядра за допомогою провідних шляхів пов’язані з мозочком, ядрами окорухових нервів, ретикулярною формацією, руховими нейронами спинного мозку, зоровим бугром, скроневими частками головного мозку та ін.

Кровопостачання та лімфовідтікання з органів напередодні здійснюються тією ж судинною системою, що і равлик.

Клініко-анатомічне значення центральних утворень вестибулярної системи полягає в тому, що при діагностиці деяких отоневрологічних синдромів, пов’язаних з ураженням стовбура головного мозку, соматомоторні порушення, що виникають, слід оцінювати з урахуванням наведених відомостей про зв’язки вестибулярних ядер з відповідними руховими головними спинами і спинними ядрами.

Оториноларингологія. В.І. Бабіяк, М.І. Говорун, Я.А. Накатіс, О.М. Пащинін

Опублікував Костянтин Моканов

Будова вуха – МедикКонсультант

Немає нічого дивного в тому, що у людини прийнято вважати найдосконалішим чуттєвим органом слуховий апарат. Усередині нього міститься найвища концентрація нервових клітин (понад 30 000 датчиків).

Слуховий апарат людини

Будова цього апарату дуже складна. Людям зрозумілий механізм, яким здійснюється сприйняття звуків, але вчені ще зовсім усвідомлюють відчуття слуху, суть перетворення сигналів.

У будові вуха виділяють такі основні частини:

Кожна з вищезгаданих областей відповідає за виконання конкретної роботи. Зовнішня частина вважається приймачем, який приймає звуки із зовнішнього середовища, середня – підсилювачем, внутрішня – передавачем.

Будова зовнішнього вуха

Основні складові цієї частини:

Вушна раковина складається з хряща (йому властиві пружність, еластичність). Зверху покривають шкірні покриви. Внизу розташовується мочка. Ця ділянка не має хряща. Вона містить жирову тканину, шкірні покриви. Вушну раковину вважають досить-таки сенситивним органом.

Дрібнішими елементами вушної раковини представлені:

Коща є специфічним покриттям, що вистилає слуховий прохід. Усередині неї містяться залози, які прийнято вважати життєво важливими. Вони виділяють секрет, що захищає від багатьох агентів (механічних, термічних, інфікуючих).

Закінчення проходу представлене своєрідним глухим кутом. Цей специфічний бар’єр (барабанна перетинка) необхідний розділення зовнішнього, середнього вуха. Він починає вагатися при ударі звукових хвиль про нього. Після удару хвилі звуку об стінку йде передача сигналу далі, у напрямку середньої частини вуха.

Кров до цієї ділянки йде двома гілками артерій. Відтік крові виконується за допомогою вен (v. auricularis posterior, v. retromandibularis). Лімфатичні вузли локалізуються спереду, позаду вушної раковини. Вони ж здійснюють винесення лімфи.

На фото будова зовнішнього вуха

Функції

Вкажемо значні функції, які закріплені за зовнішньою частиною вуха. Вона здатна:

• приймати звуки;
• передавати звуки до середньої частини вуха;
• спрямовувати хвилю звуку до внутрішньої частини вуха.

Можливі патології захворювання, травми

Відзначимо найпоширеніші хвороби:

Середнє

Середнє вухо грає величезну роль посиленні сигналу. Посилення можливе завдяки слуховим кісточкам.

Будова

Вкажемо основні складові середнього вуха:

Перша складова (барабанна перетинка) містить усередині ланцюг, в який включені невеликі кісточки. Найдрібніші кісточки відіграють важливу роль у передачі коливань звуку. Барабанна перетинка складається з шести стін. Її порожнина містить 3 слухові кісточки:

• молоточок. Така кісточка наділена округлою головкою. Так відбувається її з’єднання з ручкою;
• ковадло. Вона включає тіло, відростки (2 шт.) різної довжини. Зі стременем її з’єднання виконано за допомогою незначного овального потовщення, яке знаходиться на кінці довгого відростка;
• стремено. У його структурі виділяють маленьку голівку, що несе сочленівну поверхню, ковадло, ніжки (2 шт.).

Артерії йдуть до барабанної порожнини від a. carotis externa, будучи її гілками. Лімфатичні судини спрямовані до вузлів, розташованих на бічній стінці глотки, а також до вузлів, які локалізуються позаду раковини вуха.

Патології та захворювання, травми

• Серед популярних хвороб середнього вуха зазначимо:
• Гостре запалення може виникати при травмах:
• Хронічний гнійний середній отит буває ускладненим, неускладненим. Серед специфічних запалень зазначимо:

• сифіліс;
• грипозне запалення;
• туберкульоз;
• Екзотичні хвороби.

Анатомія зовнішнього, середнього, внутрішнього вуха у нашому відео:

Вестибулярний аналізатор

Вкажемо важливість вестибулярного аналізатора. Він необхідний для регулювання положення тіла в просторі, а також для регулювання наших рухів.

Анатомія

Периферія вестибулярного аналізатора вважається ділянкою внутрішнього вуха. У її складі виділимо:

• півкружні канали (ці частини розміщені у 3 площинах);
• статоцистні органи (вони представлені мішечками: овальний, круглий).

Площини називаються: горизонтальна, фронтальна, сагітальна. Два мішечки є напередодні. Круглий мішечок знаходиться поблизу завитка. Овальний мішок розташований ближче до напівкружних каналів.

Патології, захворювання, травми

Порушення, які можуть бути у роботі вестибулярного апарату виявляються в:

• нудоті;
• втрати рівноваги;
• коливальних рухах очей;
• запаморочення;
• збоях АТ;
• порушення у координації рухів;
• потовиділення;
• зміні частоти дихання, серцебиття.

1. Найчастіше зустрічаються такі патології, що провокують збої у роботі цього органу:
2. Особливості роботи слухового апарату фахівці вивчили замало.
3. Популярне відео про анатомію вестибулярного аналізатора людини:

Слуховий орган прийнято вважати найчутливішим, тому його рекомендують максимально берегти від дратівливих звуків, травм. Потрібно бути дуже уважними, щоб уникнути небезпечних хвороб, втрати слуху.

Як влаштовано людське вухо

Вухо є парним органом слуху, складним вестибулярно-слуховим органом. Вухо виконує дві основні та безсумнівно важливі функції:

• уловлювання звукових імпульсів;
• здатність утримання рівноваги, підтримання тіла у певному положенні.

Даний орган знаходиться в зоні скроневих кісток черепа, утворюючи зовні вушні раковини. Людське вухо сприймає звукові хвилі, довжина яких варіюється не більше 20 м. — 1,6 див.

Будова вуха людини: схема з описом

Будова вуха неоднорідна. Воно складається із трьох відділів:

Кожен із відділів має власну будову. З’єднані разом відділи формують подовжену своєрідну трубу, яка йде вглиб голови. Пропоную ознайомитись із будовою вуха людини за схемою з описом.

Зовнішнє вухо

Розглянемо будову зовнішнього вуха. Ця область починається з вушної раковини і продовжується зовнішнім слуховим проходом. Вушна раковина має вигляд складного пружного хряща, покритого шкірою.

Нижня частина називається мочкою – вона є складкою, що складається з жирової тканини (переважно) і шкіри.

Вушна раковина найбільш чутлива до різних пошкоджень, тому у борців вона практично завжди деформована.

Вушна раковина працює як приймач звукових хвиль, які потім переміщуються у внутрішню область слухового апарату. Людина вона виконує набагато менше функцій, ніж тварини, тому перебувати у нерухомому стані. Звірі можуть водити вухами у різні боки, тому максимально точно визначають джерело звуку.

Складки, з яких складається вушна раковина, переміщують звуки у слуховий прохід із невеликою частотою спотворення. Спотворення, своєю чергою, залежить від вертикальної, чи горизонтальної локації хвиль. Усе це дає можливість мозку отримувати більш уточнену інформацію розташування джерела звуку.

Основна функція вушної раковини полягає у вловлюванні звукових сигналів. Її продовженням є хрящ зовнішнього проходу 25-30 мм завдовжки. Поступово хрящова область перетворюється на кісткову. Її зовнішня область вистелена шкірою та містить сальні, сірчані (видозмінені потові) залози.

Зовнішнє вухо від середнього розділяє барабанна перетинка. Звуки, які вловлює вушна раковина, ударяючись об барабанну перетинку, викликають певні коливання. Коливання барабанної перетинки посилаються в порожнину середнього вуха.

Цікаво знати. Щоб уникнути розриву барабанної перетинки солдатам в очікуванні гучного вибуху рекомендувалося якнайширше відкривати рот.

Середнє вухо

Тепер побачимо, як влаштовано середнє вухо. Барабанна порожнина є основною частиною середнього вуха. Вона являє собою простір обсягом приблизно 1 кубічний сантиметр, що знаходиться в області скроневої кістки.

Тут розташовуються три маленькі слухові кісточки:

Їх функція полягає у передачі звукових коливань з області зовнішнього вухо у внутрішнє. Під час передачі кісточки підсилюють коливання. Ці кісточки є найменшими кістковими фрагментами скелета людини. Вони представляють якийсь ланцюжок, яким передаються коливання.

У порожнині середнього вуха розташована євстахієва або слухова труба, яка з’єднує порожнину середнього вуха з носоглоткою. За рахунок євстахієвої труби, тиск повітря, що проходить усередині та зовні від барабанної перетинки, вирівнюється. Якщо цього не відбувається, перетинка може розірватися.

При зміні зовнішнього тиску «закладає вуха (зняти симптом можна, роблячи послідовні ковтальні рухи).

Внутрішнє вухо

Внутрішнє вухо є найскладнішим із усіх відділів через свою форму.

“Лабіринт” (структура внутрішнього вуха) складається з двох частин:

Скроневий лабіринт знаходиться внутрішньокісткового. Між ними є невеликий простір, заповнений ендолімфою (спеціальною рідиною). У цій області розташовується такий слуховий орган, як равлик. Тут знаходиться орган рівноваги (вестибулярний апарат). Далі наведено схему внутрішнього вуха людини з описом.

Равлик є кістковим спіралеподібним каналом, розділеним на дві частини перегородкою.

Перетинчаста перегородка, у свою чергу, підрозділяється на верхні та нижні сходи, які з’єднуються у верхній частині равлика.

Основна мембрана містить у собі звукосприймаючий апарат-кортієвий орган. Дана мембрана складається з безлічі волокон, кожне з яких реагує певний звук.

Будова вуха та вестибулярного апарату

З будовою вушної раковини, всіх частин внутрішнього вуха ми розібралися, тепер розглянемо будову вуха і вестибулярного апарату.

Важливо. Орган рівноваги вестибулярного апарату є частиною внутрішнього вуха.

Вестибулярний апарат – периферичний центр органу рівноваги вестибулярного аналізатора. Він є складовою частиною внутрішнього вуха і розташований у скроневій черепній кістці, а якщо говорити точніше, що в піраміді, самої кам’янистої частини черепа. Внутрішнє вухо, яке називається лабіринтом, складається з равлика, вестибулярного відділу та напередодні.

У слуховій системі людини виділяється три півколові канали у вигляді напівкілець, кінці яких відкриті і як би впаюються в кістку присінка. Оскільки канали розташовуються у трьох різних площинах, їх називають фронтальним, сагітальним, горизонтальним. Середнє та внутрішнє вухо зв’язуються між собою круглим та овальним вікном (дані вікна закриті).

Овальне розташовується в кістки присінка, закриває його стрем’я (слухова кісточка). Зрозуміти, чи повністю закрито вікно, чи ні, можна по підставі стремена. Друге віконце розташоване в капсулі першого равликового завитка, воно закривається щільною, але досить еластичною мембраною.

Усередині кісткового лабіринту знаходиться перетинчастий, простір між їхніми стінками заповнює особлива рідина – перилимфа. Перетинчастий лабіринт є замкнутим та заповнюється ендолімфою. Він складається з трьох відділів – мішечки напередодні, півкружні канали, равликовий хід. Усередині системи є надійні бар’єри, що перешкоджають змішуванню фізіологічних рідин.

При деяких хворобах вуха, головного мозку бар’єри можуть руйнуватися, рідина змішуються і страждає слухова функція. По канальцях може поширюватися інфекція, що призводить до розвитку мозкових абсцесів, менінгітів, арахноїдитів.

Інша можлива проблема вестибулярного апарату – порушення рівноваги між тисками в перилімфатичному та ендалімфатичному просторах. Саме баланс тиск відповідає за здоровий тонус лабіринту та нормальну роботу рецепторів. Якщо змінюється тиск, розвиваються вестибулярні, слухові розлади.

Розглядаючи будову вуха та вестибулярного апарату, не можна не згадати рецепторні клітини – вони розташовуються в перетинчастій зоні півкружних каналів області передодня та відповідають за рівновагу. Кожен канал на одному з кінців півкільця має розширення, в якому розташовуються рецептори (ампула).

Скупчення рецепторів називаються купулами (заслінками). Вони схожі на межу між утркулюсом та півкружними каналами. Якщо відбувається зміщення волосків, що виходять з нервових клітин, організм отримує сигнал про необхідність перемістити тіло або голову в просторі.

Мішечки напередодні містять скупчення інших нервових клітин – вони утворюють отолітовий апарат. Волосся клітинних структур розміщуються в отолітах – кристалах, що омиваються ендолімфатичної рідиною. Отоліти саккулюсної частини розташовуються у передніх площинах, співвідношення їх розміщення в лівому та правому лабіринтах становить 45 градусів.

Отоліти утрикулюсного елемента знаходяться в сагітальній площині, між собою вони розташовані горизонтально. Волокна нервових клітин, які відходять убік, збираються в нервові пучки і згодом виходить із лицьовим нервом через слуховий прохід у мозковий стовбур (тобто потрапляють у черепну порожнину). Тут вони утворюють цілісні скупчення – ядра.

Між ядрами існує потужний зв’язок перехресного типу, нервові шляхи, що йдуть від рецепторів, звуться аферентних, вони передають сигнал з периферії до центральної частини системи. Існують також еферентні зв’язки, які відповідають за передачу імпульсів від центральних частин мозку до вестибулярних рецепторів.

Вони відповідають за тонус, рівновагу скелетних м’язів при виконанні різних дій і в стані спокою. Патологічні порушення в даній частині вестибулярного апарату викликає блювоту, нудоту, почастішання серцебиття, мимовільне сечовипускання.

64. Слуховий та вестибулярні аналізатори

Слухові рецептори
знаходяться в равлику внутрішнього вуха,
розташованого в піраміді скроневої
кістки. Звукові коливання передаються
до них через цілу систему утворень:
зовнішній слуховий прохід, барабанну
перетинку, слухові кісточки, рідину
лабіринту та основне перетинання равлика.

До зовнішнього вуха
відносяться: вушна раковина, зовнішній
слуховий прохід, барабанна перетинка.
Функція проведення звуку під дією
якого починає коливатись барабанна
перетинка.

Середнє вухо відокремлено
від внутрішнього овальним вікном, теж
закритим мембраною. Тут розміщується
ланцюг, що складається з 3-х кісточок: молоточок,
ковадло, стремечко. Основне їхнє
призначення – посилення тиску звукових
хвиль на мембрану овального вікна.

У внутрішньому вусі
розташовуються переддень, півкружні,
канали та равлики. Равлик являє
собою кістковий спіральний канал, що поступово
розширюється. По всій довжині,
майже до кінця равлика, кістковий
канал розділений двома перетинками:
вестибулярною та основною мембраною.

На
вершині равлика ці мембрани з’єднуються
і в них є отвір. Вони поділяють
кістковий канал равлика на 3 ходи: верхній,
середній, нижній. Середній хід не повідомляється
з порожниною інших каналів та заповнена
ендолімфою.

Усередині середнього каналу равлика на основній мембрані розташований звукосприймаючий апарат
– кортієвий орган, що містить рецепторні
волоскові клітини. Ці клітини трансформують
механічні коливання в електричні.

Далі по слуховому нерву імпульси
передаються у вторинний рівень – нижні
пагорби четверохолмія, медіальне
колінчасте тіло. Вторинний рівень –
слухова кора.

Слуховий аналізатор
визначає висоту та тембр. Висота звуку
залежить від частоти. Людина сприймає
звуки із частотою від 16 до 20 Гц. Люди з
абсолютним слухом помічають різницю в
1 -2 Гц.

Вестибулярний
аналізатор

Вестибулярна
сенсорна система відіграє провідну роль
у просторовому орієнтуванні
людини.

Вона передає та аналізує
інформацію про прискорення або уповільнення,
що виникають у процесі прямолінійного
або обертального руху, а також
при зміні положення голови у
просторі.

Імпульси або
вестибулорецепторів викликають
перерозподіл тонусу скелетної
мускулатури, що забезпечує збереження
тіла у просторі.

Периферичним відділом вестибулярного аналізатора є вестибулярний апарат, який
знаходиться в
лабіринті скроневої кістки. Крім
вестибулярного апарату до складу
лабіринту входить равлик.

Лабіринт
є напівкружними каналами,
які розташовуються в трьох взаємно
перпендикулярних областях. Вестибулярний
апарат включає так само 2 мішечка.
Вони розташовуються рецепторні клітини, від яких відходять волоски.

Ці волоски
пронизують мембрану желеподібну,
що містить кристали карбонату кальцію
– отоліти. При ковзанні отолітової
мембрани по волосинах настає
збудження. У перетинчастих каналах
також є волоскові клітини, які
дратуються ендолімфою.

Отолітовий
апарат приймає прискорення
прямолінійного руху. Рецепторна
система напівкружних каналів дозволяє
помічати прискорення обертання.

Волокна вестибулярного
нерва спрямовують імпульси у довгастий
мозок. Звідси сигнали прямують до
багатьох відділів ЦНС; спинний мозок, мозок,
окорухові ядра, кору великого
мозку, ретикулярну формацію та вегетативні ганглії. Наступний рівень соматосенсорної кори.

Лабіринтний
апарат за допомогою кіркових відділів
системи аналізує та запам’ятовує
напрямок руху, повороти та
пройдену відстань. При цьому
забезпечується контроль та керування
різними руховими реакціями.
Залучається так само серцево-судинна
система, ШКТ, та ін.

Будова вуха людини: зовнішнього, середнього, вестибулярного аналізатора

Слуховий аналізатор забезпечує сприйняття звукової інформації та її обробку у центральних відділах кори головного мозку. Периферичну частину аналізатора утворюють вухо та слуховий нерв. Центральна частина утворена підкірковими центрами середнього та проміжного мозку та скроневою зоною кори.

Вухо – парний орган, що складається із зовнішнього, середнього та внутрішнього вуха.

Зовнішнє вухо включає вушну раковину, зовнішній слуховий прохід та барабанну перетинку.

Середнє вухо є порожниною в піраміді скроневої кістки і складається з барабанної порожнини, ланцюжка слухових кісточок і слухової (євстахієвої) труби. Слухова труба пов’язує барабанну порожнину із порожниною носоглотки. Це забезпечує вирівнювання тиску з обох боків барабанної перетинки.

Слухові кісточки – молоточок, ковадло і стремечко пов’язують барабанну перетинку з перетинкою овального вікна, що веде до равлика.

Середнє вухо забезпечує передачу звукових хвиль із середовища з низькою щільністю (повітря) у середовище з високою щільністю (ендолімфу), в якому знаходяться рецепторні клітини внутрішнього вуха.

Внутрішнє вухо розташоване в товщі піраміди скроневої кістки і складається з кісткового та розташованого в ньому перетинчастого лабіринту. Простір з-поміж них заповнено перилимфой, а порожнину перетинчастого лабіринту — эндолимфой. У кістковому лабіринті розрізняють три відділи — переддень, равлик та півкружні канали.

До органу слуху відноситься равлик – спіральний канал 2,5 обороту. Порожнина равлика розділена перетинчастою основною мембраною, що складається з волокон різної довжини. На основній мембрані знаходяться рецепторні волоскові клітини кортієвого органу. Коливання барабанної перетинки передаються слуховим кісточкам.

Вони посилюють ці коливання майже 50 разів і через овальне віконце передаються перилимфе і эндолимфе і сприймаються волоконцями основний мембрани. Клітини кортієвого органу сприймають роздратування, що надходить від волоконець, і по слуховому нерву передають його у скроневу зону кори головного мозку.

Вухо людини приймає звуки частотою від 16 до 20 000 Гц.

Орган рівноваги, або вестибулярний апарат, утворений напередодні та трьома півкружними каналами. Напередодні є два мішечки, заповнені ендолімфою. Рецепторні волоскові клітини розташовані на дні та внутрішній стороні мішечків.

До них примикає мембрана з кристалами – отолітами, що містять іони кальцію. Півкола канали розташовані в трьох взаємно перпендикулярних площинах. В основі каналів знаходяться волоскові клітини. Рецептори отолітового апарату реагують на прискорення чи уповільнення прямолінійного руху.

Рецептори напівкружних каналів подразнюються при змінах обертальних рухів. Імпульси від вестибулярного апарату з вестибулярного нерва надходять до ЦНС. Сюди надходять імпульси від рецепторів м’язів, сухожилля, підошв.

Функціонально вестибулярний апарат пов’язаний з мозочком, який відповідає за координацію рухів, орієнтацію людини у просторі.

Leave a Comment Отменить ответ

Для отправки комментария вам необходимо авторизоваться.